Вступ.Ностальгія

  Чесно, не дуже мені хочеться занурюватись у цю дивну інтернет-систему,а тим більше починати вести якийсь "ел.щоденник",висвітлювати свої думки саме ТУТ,але (як завжди) приходиться долучатися до чогось нового..
А це тому,що колись було все надто простіше і цікавіше.
Ось..навіть і не знаю з чого саме почати створювати цей блог, і взагалі,якесь це дуже дивне слово "блог",напевне для теперішнього покоління воно буде цілком звичним, і діти не будуть дивуватися, і з задумкою старатись зрозуміти це поняття, навідміну від мене..
    Тому й з чого почну, це з дитинства. Напевне,так буде краще зрозуміти мене і моє відношення до теперішнього буття та новітніх процесів розвитку,а особливо дітей,які ще незнають,що їх чекає і у що вони занурюються.Але що ж можна говорити, а тим паче доказувати,якщо на дворі 2012-й рік...
    Я дуже, радий що я виріс у 90 -х роках, коли ще мені вдалось відчути і поринути у вир того просто життя, у якому виростали наші батьки.З року-в-рік все вдосконалюється і переходить на новий рівень розвитку,але зараз це відбуваеться надто швидко, і дуже важко вловити якийсь певний етап..

автор - сам я ,дівчинка біля оперного )))

 морозиво- символ дитинства.

    Моє дитинство було без комп"ютерів,дорогих планшетів та айфонів,хібащо були тетріси, чи приставки до ТВ, типу "сега" чи "денді" , і то скільки ж тоді батьки могли дозволити мені просидіти над ними? Ділились думками ми не через інтернет , а через всім відомі ,анкети чи щоденники,або просто просиджуючи на вулиці годинами.Так хочеться зараз зконцентруватись, напрягти мізки , і згадати все як омога більше з свого дитинства, але,нажаль,це неможливо.Ми згадуємо дитинство ,як інший світ, і це дійсно так.
   Я з впевненістю можу сказати, що у мене було шикарне,повноцінно-насичене ДИТИНСТВО,кучу спогадів та приємних моментів,які залишуться зі мною до кінця мого життя, як і в кожної людини.
  Ось зовсім недавно,я тільки почав усвідомлювати, що найкраща,найщасливіша пора мого життя - закінчилась і більше я не зможу до неї повернутися..Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно минає або вже пішло від нас назавжди.Так, дитинство — це прекрасна пора, але минає вона дуже непомітно.Як це страшно,одного разу прокинутися і зрозуміти, що дитинство твоє закінчилося,помахало тобі яскравим крилом минулого і сховалося..НАЗАВЖДИ..
   Залишилось від нього тільки теплі спогади..Так хочеться хоча б на мить повернутись у цю чудову безтурботну пору життя..

(я - 7 місяців)

           Крим 2006 р з дорогою мамою))) ---->

.